Сонько С. П.

Спеціалізація сільського господарства, яка впродовж тривалого часу розглядалась як економічна катего-рія, сьогодні набуває нового – екологічного змісту, стаючи зв’язковою ланкою між харчовими потребами людини і можливістю природних екосистем забезпечувати ці проблеми. Метою є наукове обґрунтування необхідності «вписання» спеціалізації сільського господарства у дина-міку природних екосистем на складному шляху їх трансформації у агроекосистеми. Результати. Взаємовідносини суспільства з природою в біосфері планети розвиваються як дві складові частини більш генерального процесу – еволюції природи і суспільства. Загострення глобальної екологіч-ної проблеми спричинене суттєвою різницею швидкостей з якими вони розвиваються. При цьому, відповідно до ідеї взаємозв’язку простору і часу цей процес (взаємодії природи і суспільства) робить відповідні «відбитки» на будь якій території. Такі «відбитки» знайдені на території Харківської області, на якій досліджувалась динаміка агроекосистем. Оскільки кордони агроекосистем є конструктивними, тобто тими, що весь час змінюються, вони формують свої, відмінні від адміністративних кордонів просторові утворення. Але у природних екосистемах механізми пристосування набагато розвинутіші, передусім через багатоярусність природних угруповань на відміну від монокультури, яка практикується в агроекосистемх. Вирішити екологічні проблеми сучасного сільського господарства можливо завдяки впровадженню адаптивних агроекосистем, в яких головні речовинно-енергетичні механізми за своїм типом максимально наближені до тих, що мають місце у природних екосистемах. Таке «наближення» здійснюється за рахунок збільшення біорізноманіття, значного посилення органічної складової землеробства, повноцінних сівозмін, біодинаміки та вермикультури. Взагалі, адаптація покликана максимально наблизити сучасні напрямки розвитку сільського господарства до тих потенційних можливостей, якими володіє кожний природний ландшафт. Висновки. В процесі ноосферогенезу вид «Homo Sapiens» сформував свою, не менш природну, екосистему – агроекосистему, яка пройшла складну еволюцію. Згідно з припущенням, що сільське господарство за типом речовинно-енергетичних відносин найбільш наближене до природних екосистем, наукове обґрунтування його спеціалізації, яка б відповідала наявному агрокліматичному потенціалу певного природного ландшафту, вважається нам головним завданням, виконання якого забезпечить збалансоване природокористування у агросфері. З точки зору теорії і методології екологічної науки ноосферні екосистеми, серед яких найбільш наближеними до природних є агроекосистеми, вже сформовані і можуть стати тим об’єктом і предметом дослідження, який виведе знайому вітчизняним екологам але не помічену науковим загалом неоекологію на зовсім інші обрії.

Мета. Аналіз екологічних проблем, пов’язаних з утилізацією відходів різного походження та об-ґрунтування використання вермикультури для їх розв’язання;оцінка атмосферного повітря (аміаку та сірководню) у зоні тваринницького комплексу, оцінка придатності опалого листя ліщини деревовидної як наповнювача для вермикомпосту. Методи. Польовий – відбор проб повітря універсальним переносним газоаналізатором типу УГ-2, лабораторний – встановлення вмісту вуглеводів, протеїнів у опалому листі. Результати. Проаналізовано екологічні проблеми: спалювання міського листя і сухої трави та на-вколишньє середовище поблизу підприємств з виробництва тваринницької продукції. Досліджено стан повітря в зоні тваринницького комплексу – кролеферми ТОВ «Кролікофф», розміщеної на території Ма-нківського району Черкаської області впродовж 2012-2014 років на відстанях 10, 20, 50, 100, 200 м від місця складування гною та 300 м – на межі найближчої існуючої житлової забудови. Найбільший вмісту аміаку в повітрі встановлено у зоні складування гною: 9,2 мг/м3 (в зимовий період) та 18,2 мг/м3 (в літній період), що значно перевищує допустимі санітарно-епідеміологічні норми. Зі збільшенням віддаленості від зони складування зменшується концентрація аміаку та сірководню в повітрі: на відстані 20 м – у 2,1 (влітку) та 2,2 рази (взимку), 100 м (на межі санітарної зони для об’єктів даного класу небезпечності) – у 26 та 23 рази. Неорганізовані викиди кролеферми не створюють на межі існуючої житлової забудови понаднормативних рівнів забруднення атмосферного повітря. Висновки. Необхідною екологічною умовою є створення та укриття гноєсховища з усіх боків шаром торфу або землі; надалі використовувати перепрілий гній як органічне добриво, для покращення хімічних якостей та прискорення процесів ферментації застосовувати технологію вермикомпостування.

Розглядається проблема існування різних підходів до сучасного тлумачення понять «ландшафт», «антропогенний ландшафт» і «природний ландшафт». На основі аналізу нової термінології автори простежують ретроспективу зміни домінуючих процесів у ландшафті і їх наслідків. Фіналом дискусії є пропозиція авторів використовувати ландшафтне планування для узгодження сучасних викликів у природокористуванні територій різного функціонального призначення. Наведено етапи ландшафтного планування та можливі їх результати.