ландшафт

Мета. Здійснити ландшафтний аналіз природно-заповідних територій та об’єктів Сколівських Бескид, а також встановити особливості сучасного стану заповідності досліджуваної території на основі обчислення низки показників. Методи. Польові ландшафтні дослідження, картографічний аналіз. Результати. Провівши детальний аналіз природо-заповідного фонду Сколівських Бескид, загальна площа яких становить 1 149,5 км², з’ясували що станом на сьогоднішній день зареєстровано 21 об'єкт ПЗФ, які в сукупності займають 33,6 % (386,5 км²) досліджуваного фізико-географічного району. Обчислено низку основних показників, які характеризують стан заповідності досліджуваної території, зокрема: відсоток заповідності (Sзаг = 33,6 %); індекс суворої заповідності (Sс.з – 4,5 %); показник щільності об'єктів ПЗФ (Н = 1,8 об/100км²); коефіцієнт інсуляризованості (Іт = 0,002; ІN = 0,3; І = 0,2). Укладено карту, яка відображає розподіл природно-заповідних територій та об'єктів у гірських ландшафтах Сколівських Бескид, що дозволило встановити заповідність кожного із цих ландшафтів. Запропоновано рекомендації щодо оптимізації структури і функціонування наявних природоохоронних об’єктів у Сколівських Бескидах, а також виокремлено унікальні та цікаві, з точки зору природоохоронної діяльності, території, які у перспективі першочергово повинні бути включені до ПЗФ району. Висновки. Для поліпшення екологічної ситуації у Сколівських Бескидах актуальним є розвиток мережі природоохоронних об’єктів. Існуюча мережа природоохоронних об’єктів не може у повному обсязі забезпечити збереження ландшафтного і біологічного різноманіття Сколівських Бескид. Пропонується збільшити кількість об’єктів ПЗФ, за рахунок створення нових та включення полонинських природних територіальних комплексів до НПП “Сколівські Бескиди”.

Мета. Виявити особливості відновлювальних територій екомережі Жмеринського району Вінни-цької області. Методи: польові, картографічні, системний аналіз. Результати. Загальна площа відновлювальних територій екомережі Жмеринського району – 5449,61 га, що становить 4,8 % від його площі. У Жмеринському району виділено такі відновлювальні території: Дубовська, Зоринцівська, Лисогірківська, Петранівська, Слобода-Межирівська, Кармалюков-ська, Василівківська, Пултівцівська, Людавська, Демидівська, Потоківська, Рижавська, Жмеринська, Петрівківська, Кичманська, Ярошенківська, Тарасівківська, Травневська, Носківецька, Лука-Мовчанська, Мурашківська, Чапаївська, Олександрівська. Вони охоплюють руслові, заплавні, схилові та вододільні місцевості. Домінуючими є урочища балок на схилах річкових долин з лісовою та лучною рослинністю. Виявлено, що основними антропогенними чинниками деградації природи відновлювальних територій є випасання худоби, заготівля сіна, збір грибів, ягід, квітів, незаконне вирубування дерев, забруднення побутовими відходами, скидання господарсько-побутових стоків у річки та струмки. Головними природоохоронними заходами мають бути припинення ерозійних процесів, відновлення різноманіття та охорона рослинності й тваринного світу, ліквідація стихійних звалищ побутових відходів. Висновки. У структурі локальної екомережі Жмеринського району виділено 23 відновлювальних території: Для компенсації у майбутньому незначної кількості біоцентрів, найбільше відновлювальних територій виділено у північно-західній, південній та південно-східній частинах району. Проаналізовано їх характерні риси, запропоновано заходи ренатуралізації. За допомогою цих заходів можна буде відновити деградовані ділянки природи, збільшити кількість та площі ключових, сполучних і буферних територій. У результаті поліпшаться стан навколишнього середовища, умови існування флори, фауни та життєдіяльності населення.

Актуальність. Розробка заходів по недопущенню можливих негативних екологічних, економічних та соціальних проблем на території лісових екосистем повинна ґрунтуватись на об’єктивній інформації, яку може надати процедура ландшафтно-екологічного планування. Мета. Аналіз конфліктів природокористування, що спричиняє антропогенна діяльність в лісових екосис-темах для розробки заходів з оптимізації природокористування в процесі ландшафтно-екологічного пла-нування. Методи. Оцінка конфліктів природокористування в лісових екосистемах проведено на тестовій ділянці урочища «Зарудська Дача» Любовицького лісництва Малинського району Житомирської області згідно авторської методики ландшафтно-екологічного планування. Результати. На основі результатів інвентаризаційного та оціночного етапу ландшафтно-екологічного планування отримано інформацію щодо ландшафтної диференціації території тестової ділянки, внутріш-ніх і зовнішніх джерел конфліктів природокористування, їх меж та інтенсивності. Дослідження структури лісництва засвідчило, що джерелами конфліктів є переважно території лісогосподарського призначення та ландшафти поселень. Розглядаючи внутрішні конфлікти за інтенсивністю, встановили, що на території переважають конфлікти середньої інтенсивності. Ґрунтуючись на інформації матриць конфліктів, розроблено основні заходи, спрямовані на оптимізацію природокористування в лісових екосистемах. Висновки. Для оптимізації природокористування в лісових екосистемах рекомендовано: відновлення насаджень, контроль раціонального використання лісових ресурсів, зниження обсягів використання за-собів хімізації на прилеглих до лісу полях, організоване збирання сміття, контрольована рекреація тощо.

Мета. Охоплення деяких аспектів, що впливають на формування ландшафтів. Серед основних завдань дослідження: розглянути антропогенне навантаження як один з факторів, що впливає на розвиток і зміну ландшафтів; провести аналіз наукових праць учених, які розглядали питання ландшафтної науки в цілому, а також антропогенної ландшафтної науки; розглянути важливість результатів досліджень, які можуть бути використані в проектах із збереження та сталого використання природних ресурсів. Резуль-тати. Ландшафт, будучи багатофункціональним утворенням, підходить для виконання різних видів діяльності, але функції, які він виконує, повинні відповідати його природним властивостям і ресурсному потенціалу. Одним з основних принципів охорони природних ландшафтів є збереження їх структури та характеру функціонування в умовах інтенсивного природокористування та внаслідок антропогенного забруднення. Висновки. Проведення екологічного менеджменту на будь-якій території вимагає об'єктивної та всебічної екологічної оцінки стану навколишнього середовища. Інтегральна оцінка стану навколишнього середовища та геологічного середовища зокрема (природно-геологічне середовище) є най-більш складним геоекологічним завданням, що знаходиться в когнітивному методологічному та методологічному ланцюзі: системний підхід → системний аналіз → інтегральна оцінка. Оскільки не існує єдиного інтегрального показника екологічного стану в природі, ряд біоіндикаційних, просторових і динамічних показників слугують критеріями оцінки екологічного стану природних середовищ і екосистем, а інтегральна оцінка базується на певній кількості найбільш репрезентативні показники.

Проведено всебічний аналіз різних поглядів на розв’язання проблеми встановлення міжландшафтних меж. На конкретних прикладах доведено складність їх виділення за допомогою лише географічного інструментарію дослідження. Спираючись на вивчений досвід фрактального аналізу природних процесів і об’єктів, обґрунтова-но можливість вирішення даної проблеми фрактальними методами.

Мета. Визначення екологічної стійкості ландшафтів басейну річки Західний Буг та її приток на Волині для оцінки екологічної ситуації басейну р. Західний Буг. Методи. Порівняльно-географічний, аналітичний, узагальнення, систематизації, обрахунки екологічної стійкості ландшафту на основі мето-дики Е. Клементової, В. Гейниге. Результати. Встановлено, що у ландшафтах басейну річки Західний Буг Волинської області переважає екологічно середньо збалансована їх структура при показнику КЕСЛ1 1,04. Це зумовлено структурою земель басейну, де значну частину займає площа дестабілізуючих ланд-шафтів із сільськогосподарським навантаженням (рілля). Найбільші площі ріллі зайняті у суббасейнах рр. Студянка і Луга, а найменші – у суббасейнах рр. Неретва, Золотуха, Гапа, що пов’язано із значною залісненістю території басейну. Якісна оцінка екологічної стійкості ландшафту характеризується коефі-цієнтом екологічної стабільності біотехнічних елементів всього ландшафту КЕСЛ2. Розрахунки kЕСЛ2 пока-зали, що структура ландшафтів басейну річки Західний Буг у Волинській області є мало стабільною і показник становить 0,48. Коефіцієнти kЕСЛ2 басейнів річок Студянка та Луга сягають відповідно 0,21 та 0,23 і характеризують їх як нестабільні геосистеми. Структура ландшафтів басейнів річок Піщатка та Копаївка за kЕСЛ2 - (0,95 – 0,67) належить до стабільних. Отже, інтенсивне освоєння земель, осушення боліт, вирубування лісів порушили цілісність ландшафтів, зумовили їх денатуралізацію. Особливо значних змін зазнала південна частина басейну. Висновки. В результаті проведених обрахунків кількісної оцінки екологічної стабільності ландшафтів (kЕСЛ1) ландшафти басейну річки Західний Буг у Волинській області є умовно стабільними. А за показниками якісної оцінки екологічної стійкості ландшафту (kЕСЛ2) вони характеризуються як малостабільні геосистеми. Загалом визначення стійкості ландшафту має важливе значення для оцінки екологічної ситуації басейну р. Західний Буг, оскільки у повній мірі відображає загальний екологічний стан річкового басейну.

Мета. Виявити особливості відновлювальних територій парадинамічної антропогенної ландшафтної системи (ПДАЛС) екомережі Мурованокуриловецького району Вінницької області. Методи: логічні, теоретичного узагальнення, знаходження емпіричних залежностей, картографічний, аналітико-картографічного аналізу, польові. Результати. Виділено та проаналізовано характерні риси відновлювальних територій ПДАЛС екомережі Мурованокуриловецького району Вінниччини. Запропоновано заходи ренатуралізації для кожної відновлювальної території. Висновки. У парадинамічній антропогенній ландшафтній системі екомережі Мурованокуриловецького району виділено 20 зон потенційної ренатуралізації. Їх загальна площа 6222,16 га, що становить 7,02 % від площі району. Вони охоплюють витоки приток головних річок району, ділянки крутих схилів річкових долин із ерозійними формами рельєфу, лісові, лучні, лучностепові та водно-болотні ландшафтні комплекси. Природоохоронні заходи у них посередництвом парадинамічних зв’язків поліпшуватимуть стан навколишнього середовища.

Мета. Оцінка рівня конфліктів природокористування в ландшафтах Надморського ландшафтного парку. Методи. Методи ландшафтно-екологічного планування, що реалізовані в експедиційних і камеральних умовах, шляхом використання польових методів, картографічних, географічного аналізу і синтезу. Результати. Надано результати експедиційного дослідження ландшафтів Надморського ландшафтного парку (Польща), який є складовою частиною Поморської групи ландшафтних парків та входить до Європейської екологічної мережі Natura 2000. На двох тестових ділянках (гміна Карвія і півострів Хель) апробовано авторську методику ландшафтно-екологічного планування. Для них складено картосхеми природних і природно-антропогенних комплексів у масштабі 1:10 000. Визначено головні джерела конфліктів природокористування, укладено матриці конфліктів, проведене зонування території, виділено ділянки з високим, середнім і низьким рівнем конфліктів та створено відповідні картосхеми. Висновки. Територія Надморського ландшафтного парку має середній рівень конфліктів природокористування, що свідчить про відносну екологічну рівновагу на території парку.

Розглядається проблема існування різних підходів до сучасного тлумачення понять «ландшафт», «антропогенний ландшафт» і «природний ландшафт». На основі аналізу нової термінології автори простежують ретроспективу зміни домінуючих процесів у ландшафті і їх наслідків. Фіналом дискусії є пропозиція авторів використовувати ландшафтне планування для узгодження сучасних викликів у природокористуванні територій різного функціонального призначення. Наведено етапи ландшафтного планування та можливі їх результати.

Розкривається різноманіття ландшафтів долини ріки Десни, для яких характерно значне зосередження екотонних природних та антропогенізованих утворень. Ландшафти долини Десни є потенційними об’єктами природозбереження та охорони геокомпонентних і комплексних ландшафтних природних різноманіть. В статті подано карту ландшафтів долини Десни на рівні місцевостей.